admin

Приливи знов руйнують світ.
Що щойно збудувала, тоне.
І знов вона наповнює долоні.
А поруч умостився чорний кіт.

Вона погладить срібну воду.
Розгладить, знов перемішає…
Собі тихенько щось співає.
Вода дзеркалить її вроду.

А потім, коли дім уже стоїть,
вона йде жити новий день.
Терпка гаряча кров із її вен
щоночі в річку снів біжить.

Вона занурить руки у пісок
як в тісто.
Вона ліпитиме із нього день –
такий як мріяла – барвистий.

Радуй, Земле, Коляда їде

Коляда їде, всім дари везе

Всім дари везе, нам слово скаже

Нам слово скаже, що вже світ сяє.

Земле, Земле, відчиняй двері

Відчиняй двері, бо твій князь їде

Бо твій князь їде, молоду бере

Молоду бере, обдаровує.

Ми ж тебе, господарю та й не понижаємо

Новим світом та й благословляємо

Приспів після кожного куплету:
Святий вечор, добрий вечор!

(слова народні)

На поверхні слів
лежать дороги до глибин.
На повістці днів
стомлені питання.

Я спитать хотів,
чи уподібнимось до рибин?
Ми будемо шукати суть
в морських глибинах?

Ти ж хочеш цього,
Правда?

Поруч правди – кривда.
Вона з'їдає світ.
Вона ламає те,
без чого сенс зникає.

Ми йдемо і зграю злив
зустрічає наш добрий щит.
Ми йдемо відділяти зерно
від полови снів.

Ти ж хочеш цього,
Правда?

Ти ж хочеш цього,
Правда?
Кривда!

Ти ж хочеш цього,
Правда?
Правда!

Між млинами
над головами
вітер біг
у пащу Нави.

Над отавою стрілою,
над тобою, наді мною
лився шумно співом-грою,
невеселою, сумною.

За горбом кували зброю.
Вітер затремтів сльозою.
Зброю готували люди
щоби битись між собою.

Між млинами
над тілами
мчався вітер
цвинтарями.

Вітер мчав, хилив дерева,
непохитні, металеві.
Підняв у небо королеву
і жбурнув донизу левам.

Ковдрою лягав на землю,
під його тонким покровом
хижаки стікають кров'ю
від підлоги і до стелі.

Смерть, життя…
Печальна мати
вже іде дітей збирати
Смерть, життя…
Печальна мати
вже іде дітей збирати
в переповнені порожні хати.

Подихом крижаним
ніч тьмарить надвечір'я.
Птахом весняним
втрачає сиве пір'я.

Свічку гасить ґазда
пальцем потрісканим.
Воском розбризканим
в смерть мандрує та.

Мандрами, мандрами
аж до, аж до Рами.
Рамаварта дзвонами
б'є, горить іконами.
Мандрами, мандрами
аж до, аж до Рами.
В прохолодні храми
свічка йде до матері.

Свіча стікала воском –
жовтою кровію.
Ґаздо, добродію,
ген, мандруєм далі!

Доля долілиць лежить,
в мандрах буде жить.
Пізньоосіння нежить
з темних хмар дощить.

Мандрами, мандрами
аж до, аж до Рами.
Рамаварта дзвонами
б'є, горить іконами.
Мандрами, мандрами
аж до, аж до Рами.
В прохолодні храми
свічка йде до матері.

Коли вивергається вулкан,
він не жаліє землю навколо.
Ставить її на коліна, як пан.
Його розірве, як ніколи!

Вогонь і земля.
Вулкан і тіло.
Ліки і яд.
Ноги і крила.

Піф! Паф!
Магма.
Піф! Паф!

Він напружується щосил
і демонструє Землі свій салют.
На дорогах його жил
символ того, хто позбавився від пут.

Вогонь і вода.
Вулкан і тіло.
Ліки і яд.
Втома і сила.

Піф! Паф!
Магма!
Піф! Паф!
Магма!
Піф! Паф!

Хто зна, чи це любов?
Чи ворожий пістолет?
У нього на грудях кров.
У неї на губах мед.

До її солодких губ
збігла солона сльоза.
І ще не знає вона,
що скоро буде сама.

Він просить її
про останній поцілунок.
Ніжно лоскочуть шкіру її вії.
Смерть виходить з-за лаштунку,

бо

бо куля під серцем лежить.
Він сидить на піску.
Тримає в руці її руку.
А потім просто мовчить.

Мовчить.

Ось був останній удар.
І в грудях тепер лише тиша.
Лицар покидає колонний зал.
Солдат поле бою залишить,

бо

бо куля під серцем лежить.
Він сидить на піску.
Тримає в руці її руку.
А потім просто мовчить.

Хто зна, чи це любов?
Чи ворожий пістолет?
У нього на грудях кров.
У неї на губах мед.

Новий ЕР альбом "Ватра"
New Album
Сонцесвіт - Tenebrae (2013)
New Album